Якщо слово має одне значення — це проза. Якщо два — це вже комедія. Уявіть ситуацію: чоловік каже, що його “жінка його покинула, залишивши тільки сіль і спогади”. Хтось спитає: “Сіль? А це що — пряна метафора?” А може, справді просто лишила сіль на підлозі?
Двозначність — це золотий шахрай гумору. Вона прикидається серйозною, а потім — бах! — і виявляється жартом. Саме через неї жарти оживають, а анекдоти набувають другого дна, де плаває несподівана смішинка. Англійською це називають “wordplay” або “pun”, а ми кажемо — “гра слів”. І гра ця, скажімо прямо, дуже азартна.
Чим більше значень має слово, тим більше шансів, що воно зламає мозок слухача і викличе сміх. Або хоча б легке “хи-хи” в носі. Наприклад, “Він — гарячий хлопець. У нього температура 39.” Або “Я все життя шукав баланс. І от — знайшов на рахунку -7 гривень.”
У цьому дописі ми поговоримо про те, як працює двозначність, чому вона така смішна й як її можна приручити. Розберемо приклади, пограємо з фразами, і, можливо, у вас в голові з’явиться новий жарт — той самий, на два значення і три хіхікання.
